Жіноча коротка куртка або жакет у добу Ренесансу - дуже цікава та нова деталь історичного костюму, що спочатку викликала велике засудження моралістів. Сенс цієї критики полягав у тому, що раніше жінки носили верхню сукню такої ж довжини, як і нижню, а настільки короткий одяг, до того ж взятий з чоловічого гардеробу, сучасникам здавався дуже непристойним.

Але ж, вона була дуже зручною відразу з кількох причин - наприклад, у плані економії тканини, а також з точки зору практичності у теплу пору року або міжсезоння. Тому дублети та весткоути знайшли своє місце в жіночому гардеробі, з часом неодноразово модифікувалися та набували нових назв.

Дублет виконує одразу дві функції – корсажа та куртки, оскільки, на відміну від весткоуту, укріплений кісточками та додатковими шарами тканини. З цієї ж причини він має дві застібки - приховану шнурівку на окремих вшитих зсередини планках та металеві гачки з петлями, пришиті по краю. Шнурівка дозволяє стягнути фігуру, а застібання на гачки - приховати цей елемент.

Дублет, який зробила я, пошитий за викрійкою та з використанням технологій, описаних у книзі The Tudor tailor. Кожна деталь зі щільної вовни продубльована тонким білим льоном. Особливу конструкцію має деталь приклада переду - тут використано не один, а два шари льону. На них прошиті віялоподібно ряди кулісок, як це зроблено на жіночому дублеті з Нюрнберга, в ці куліски вставлено сталеві кісточки. Після того як кожна деталь з'єднана стібками з прикладом найзручніше почати зі збірки корпусу - серединний шов спинки, задні рельєфи та плечові шви. Потім по ліктьовому та передньому шву збираються рукави.

Перш ніж підшивати передні зрізи, має сенс зібрати всі дрібні деталі. Комір робиться так само як і три деталі баски - спочатку підгинаються і підшиваються до прикладу бічні, верхній (для коміра), та нижні (для баски) зрізи. Потім до них швом "через край" пришивається розкроєна підкладка. Крім того, на комірі у його задній частині обшиваються дві дірочки для кріплення фрези. Після цього готові комір і баску можна прикріпити до корпусу, потім підвернути та підшити його передні зрізи, і вже після – закрити все окремо зібраною підкладкою корпусу.

У рукавів підшиваються нижні зрізи в зоні манжет, потім до них пришивається підкладка. The Tudor Tailor пропонують також продублювати рукави шаром ватину, проте я цього робити не стала, оскільки у мене була досить товста вовна - шов пройми і без цього вийшов занадто об'ємним, з урахуванням двох шарів корпусу, трьох шарів рукавів і двох шарів еполет. Еполети - єдині деталі, які не мають підкладки, оскільки крояться у формі лінзи і потім складаються навпіл. Після того, як рукав з еполетом вшитий у пройму, всі необроблені краї можна закрити підкладкою корпусу. Інший варіант, популярний для товстих швів – обшивання зрізу пройми окремою стрічкою або смужкою тканини, як я це зробила коли шила чорний гоун.

Фінальні роботи - пошиття лляних планок для переднього шнурівки, обшивання дірочок та пришивання вже готових деталей на виворотному боці переднього зрізу. Потім - сталеві гачки та петлі по краях. Спершу, як ви можете бачити на фото, я залишила петлі як є. Проте, практика показала, що вони дуже легко розстібаються, і вже після зйомки я обшила їх шовковою ниткою, що одразу виправило ситуацію. Другий момент, яким я залишилася незадоволена - як морщить спинка. Цей дефект виник тому, що я не врахувала об'ємний валик, який одягається під спідницю. Схоже на те що щоб уникнути цього ефекту талієвий зріз спинки варто було підняти на кілька сантиметрів вище.

Загалом я залишилася дуже задоволена цією викройкою та технологією. І хоча цього разу не було можливості зробити покрокову зйомку зборки – найближчим часом я планую здійснити це на прикладі іншого дублету.

Підбір джерел, дизайн, пошиття - Наталя Скорнякова.

Фотограф - Ірина Нікітіна.

­