Один з ранніх подвійних італійських портретів пензля Фра Філіппо Ліппі. Зберігається у музеї Метрополітен, Нью-Йорк. За версією музею на ньому зображені Лоренцо ді Раньєрі Сколарі та Аньола ді Бернардо Сапіті, що одружилися у 1439 році.

Одяг на портреті Ізабелли Португальської, дружини та матері одних з найзаможніших людей Європи.

До нашого часу збереглися два елементи костюма з поховання Елеонори Кастильської - нижня безрукавна сукня сайя і верхня сукня пелотос, подібна до французького сюрко. Зараз вони знаходяться в експозиції Музею середньовічних тканин у Бургосі, і це – один з найцінніших артефактів для відтворення жіночого історичного костюма епохи Хрестових походів!

Чоловічий та жіночий одяг середньовіччя.

Оздоблення фігурно вирізаними фестонами.

Верхнє чоловіче та жіноче плаття XI - XII століття.

Фігурно вирізані края одягу або окремі дрібні фігурні елементи.

Генріх VII запросив паризького кравця Едуарда IV, Джорджа Ловкіна, щоб той забезпечив його одягом, пасуючим королю. Потім Ловкін був тимчасово заміщений Генрі Дейві, призначеним Річардом III.

Після смерті Ловкіна в 1504 році Генрі просунув свого учня, Стефана Джаспера, на позицію кравця, - пост якого він зберіг і в часи правління Генріха VIII. 

Жіночі строї на кольорових мініатюрах Кодексу Бальтазара Бехема відносяться до перехідного періоду початку XVI століття. На зміни у моді вказує, наприклад, розширення форми рукавів шляхом їх розрізання на рівні ліктя.

У 1603-му році померла остання з Тюдорів, королева Єлізавета I. Після неї залишилося не тільки безліч портретів на яких вона зображена в чудових вбраннях, але й величезний гардероб одягу, зшитого з найдорожчих тканин та доповнених коштовними прикрасами, - більше 1900 окремих предметів!

Верхній одяг доби Ренесансу.

Повсякденний одяг жінок, короткий жакет.

Куртка на підкладці, що щільно облягає корпус.

Жіноча сукня доби Ренесансу.

Чоловічий верхній одяг епохи Ренесансу займає в історії костюма дуже помітне місце - яскравий, в розрізах, змінюючий пропорції тіла. Цей зелений дублет із Німецького національного музею в Нюрнберзі – дуже яскравий представник смаків тієї епохи!

Цей вишитий чорний оксамитовий дублет з високим стоячим коміром, проклеєним корпусом і жорсткою баскою був куплений у 1893 році у пана Белера, продавця витворами мистецтва з Мюнхена. Їм було сказано, що дублет надійшов з колекції художника з Парижа. Про його ранню історію нічого не відомо.

Модний жіночий аксесуар доби Відродження.

Характерна опуклість спереду на чоловічому дублеті.

Через кілька місяців після свого народження Єлізавета отримала окреме місце проживання та свій власний, хоча й невеликий двір. Тобто Генріх VIII звичайно ж був дуже незадоволений тим, що народилася дочка, а не син. Але це не скасовувала того факту, що це дитина короля.

Жіночий головний убір у Речі Посполитої XVI століття.

Тканина з металевими нитками піткання с тянутого золота.

У другій половині XVI століття білизну стали вишивати рослинними мотивами, відійшовши від чіткої геометричності 1500-х. Ця сорочка з музею Вікторії та Альберта датується 1560-1580-ми роками і є прикладом саме такої моди.

У другій половині XVI століття в жіночому костюмі Західної Європи з'явилася мода на неприталений силует конусоподібної форми. Верхня сукня почала шитися доволі просторою, і цей чорний оксамитовий гоун з Німецького національного музею в Нюрнберзі - один із прикладів такого крою в історичному костюмі.

Декоративне оздоблення верхнього одягу.

Плоєний комір в чоловічому та жіночому костюмі XVI – XVII століття.

Реконструкція англійської жіночої сорочки, оригінал котрої зберігається в музеї Вікторії та Альберта та датується 1560 - 1580 роками.

Накладна деталь у жіночому костюмі XVI століття

Найдорожча і вельми рідкісна коштовна тканина.

Вважається, що Французька революція геть винищила таке явище як корсет, що жінки на зламі XVIII і XIX століть обходилися взагалі без будь-якої підтримки грудей. Про це свідчать численні свідчення шокованих сучасників, про це свідчить образотворче мистецтво - на портретах деяких жінок через напівпрозору тканину виразно проступають соски.

Вплив колоніальної Індії на неокласичний костюм не визнається широким. Тим не менш, багато тканин, з яких шили одяг епохи Неокласицизму (а часто й самий одяг), були виготовлені в британських колоніях. Отже, сенси, пов'язані з неокласичним одягом, частково отримані з ідеологій британського колоніалізму.

Джейн Остін часто писала у своїх листах про капелюшки та одяг, про їх виготовлення та оздоблення. Вона дійсно любила всі ці жіночі радощі, а до того ж іноді нарікала на те, що верхній одяг не продається готовим. У листі від 1798 року міс Остін скаржилася: "Я не можу вирішити що робити щодо моєї нової сукні; я воліла б, щоб ці речі продавалися вже готовими!". І справді, жіночий готовий одяг на той час був не так легко доступний, як чоловічий - насамперед це були такі речі як плащі, які не треба було припасовувати до фігури.

З 26 серпня 2017 року по 10 липня 2018 року у музеї Боуз (Велика Британія) проходила виставка "Жозефіна Боуз - жінка моди". Спеціально до цієї події була створена реконструкція спідниці до корсажу від сукні 1862 року - щоб відвідувачі мали більш повне уявлення про історичний костюм цієї епохи.

Серед усіх прекрасних та різноманітних рис історичного костюма різних епох є одна, яка особисто мене особливо заворожує. Ця риса – чи, висловлюючись сучасною модною мовою, тренд, – змінюється від періоду до періоду щодо якихось індивідуальних варіацій, але як ідея, як певна концепція костюма залишається незмінною.