Дуже часто від знайомих дівчат я чую негативні відгуки про моду тридцятих років XIX століття. О, ці жахливі похилі плечі і величезні рукави "баранячий окорок"! Однак до кінця десятиліття фасон рукавів змінився на кращий дизайн, на мій погляд, - хтось придумав їх призбирати від окату до ліктя в декілька рядів, і вийшло дуже мило. Така форма рукава в історичному костюмі отримала назву "рукави єпископа"

Мене цей фасон особливо зацікавив після того, як я побачила останню екранізацію "Джейн Ейр". Більшість фільму Джейн ходить у сукнях з вузькими рукавами, але в сцені в гостях у Ріверсів, відразу після хвороби і коли вона малює Сент-Джон Ріверса з'являється сукня саме з цією модною деталлю.

Викрійка схожого плаття з книги Нори Во. 

Саме тоді я згадала, що давно хотіла зробити щось подібне. Однак вирішила почати не з цільнокроєної моделі, а з розрізної, коли буфи робляться окремо, верхня частина рукава, вузька, та нижня частина, широка, - також окремо. Пропорцій я дотримувалася майже тих самих, хоча і довелося трохи збільшити всі деталі крою рукава. Вийшло так:

Треба визнати, що з деталями крою ліфа, які я також масштабувала, все було набагато гірше - за розмірами те що вийшло було на 12-13-тирічну сучасну дитину. Звичайно, таке я шити не стала - пам'ятаючи дуже багатий досвід масштабування костюмів рококо, довелося все збільшувати і в довжину, і в ширину.

Дуже частий супутник такого фасону рукавів - складчастий комір "берта", теж дуже цікавий у крої та пошитті.

У своїй верхній частині рукав гладкий, без складок, та досить щільно облягає руку. На середині плеча розташована деталь із трьома буфованими рядками. Зсередини обидві верхні частини рукава дубльовані суцільнокроєною лляною підкладкою. Нижня частина рукава широка, нічим не дубльована, переходить у вузький манжет, що застібається на 3 гудзики.

Зсередини ліф повністю посаджений на лляну підкладку та укріплений кісточками - по передньому, бічному та задньому швам.

Спідниця також повністю продубльована суворою бязью, крім того потрібну форму вона тримає за допомогою шарів ватину - вузької смуги, зашитої в підворіт подолу та двох прямокутних шматків, приметаних до підкладки спідниці в області сідниць.

Полотнище спідниці прямокутне, зібране в дрібні складки, а потім з'єднане з ліфом.

Загалом, вийшов дуже цікавий експеримент у галузі історії моди та старовинних швейних технологій – хоча я й не дотримувалася їх повною мірою. Получилося відтворити і форму рукава, і - надати спідниці м'який дзвоникоподібний силует кінця 1830-х!

Підбір джерел, дизайн, пошиття - Наталя Скорнякова.

Фотограф - Ольга Тарнавська.