Серед усіх прекрасних та різноманітних рис історичного костюма різних епох є одна, яка особисто мене особливо заворожує. Ця риса – чи, висловлюючись сучасною модною мовою, тренд, – змінюється від періоду до періоду щодо якихось індивідуальних варіацій, але як ідея, як певна концепція костюма залишається незмінною.

«Класичний» контраст блідого шовку та чорних оксамитових бантів у мушкетерську епоху. Порцелянові пані рококо з чорними мушками на пудрених обличчях та кольоровими стрічками на білих шиях.

Оманливо непорочна білизна chemise à la reine в обрамленні пікантного яскраво-рожевого пояса-саш та чорного оздоблення на капелюшку.

Майже непристойні у своїй яскравості червоні деталі на найтонших муслинах раннього ампіру.

Скромна квіточка або клітинка – і раптом чорний оксамитовий бант або чорні мереживні рукавички в моді часів Громадянської війни в США.

Плетене вручну ірландське мереживо та машинне чорне часів belle epoque. Контраст гладкого світлого атласу та граючого блискітками чорного бісеру в 1910-х.

Контраст «великої білої сукні» платинової блондинки Джин Харлоу та чорних тіней ще не кольорового кіно 30-х. Напевно, правильно цей сарторіальний принцип так і називається – гра на контрасті – але мені більше подобається описувати його суть за допомогою метафор. Ще голі чорні гілки на тлі ясного весняного неба; червона серцевина ніжної квітки вишні; перчинка в вершковому десерті, родимка на лілейній шкірі, жучок на білій троянді - якась вада, червоточинка, крупиця темряви, яка надає сенсу і глибини сяючої світлої краси образу в цілому. Ворон та краплі крові на снігу, які побачила мати Білосніжки незадовго до народження своєї прекрасної доньки.

Текст - Наталія Ференс