Розпочинаючи другу частину історії про вишивку на білизні у XVI та першій половині XVII століття я хочу ще раз підкреслити, що насамперед йдеться про вишивку на лляному одязі (сорочки, чепці, панталони, хустки на голову на кшталт рантухів та наміток) та аксесуарах костюма (наприклад, хусточки типу fazzoletto, які жінки частіше носили в руках, а чоловіки – за поясом). Однак для повноти картини (і через убогість джерел, особливо для Речі Посполитої) я також наводитиму цитати про вишиту постільну та столову білизну, а крім того - зображення вишитих лляних речей для церкви.
Нитки для вишивки: біле шитво
Отже, наразі настав час поговорити про нитки, які використовували для вишивки у той час. Нажаль, судові записи справ Речі Посполитої вкрай бідні щодо опису візерунків, однак дають масу інформації щодо того, якими саме нитками вишивали та скільки коштували згадані речі. Прикметно – вишивка була справді модною та дорогою. В значній кількості збереглися описи вкраденого у селян майна, проте у жодному з них не згадано вишиту білизну. Геть інша картина постає, коли мова заходить про шляхту, хоча іноді вишиту білизну могли собі дозволити й заможні містяни.
Вишитий біллю комір на сорочці Яна Гербурта з Фельштина. 1570-ті роки, Олеський замок. Фото автора.
Найдешевшою вишивкою була біль, або "біле шиття", виконане лляними нитками. Однак навіть біль ніколи не використовували для вишивки речей з доморобної тканини - практично завжди у письмових джерелах вказувалось "колінське" полотно, тобто тонка привізна лляна тканина, яку робили в чеському місті Коліні (за іншою версією - в німецькому Кьольні):
- 1565 року у пані Ганни Резанової зі Слонімського повіту (сучасна Білорусь) була вкрадена "кошулька жоноцкая коленская з белю";
- 1582 року у пана Григора Сенюти вкрали "кошул осмъ, ...чотыри колєнскихъ, бєлю вышиваныхъ" (скаргу він подав у Луцьку);
- 1596 року луцька вдова князя Григорія Любецького, Маруша Рудецька, втратила "тувалєнь двє колєньских, по три лиштвы нитєных бєлью шитых".
Вишитий біллю церковний покров (фрагмент), 1636 рік. Краківський національний музей.
Що таке тувальня ми вже розбирали у першій частині. Кошуля у цьому випадку - це верхня сорочка. Кошулька - швидше за все те саме, що й шемізетка, але про всю цю термінологію щодо нижньої білизни ми краще поговоримо в окремій статті.
Крім кошуль й тувалень білим шитвом прикрашали й менші речі, наприклад, чепці та коміри. У 1575 році в будинку луцького пана Данила Корчиковського було вкрадено "чєпцовъ билью шитых" вісім, а в будинку його брата Івана - шість. Познанський міщанин Петро Тхіміка у 1583 році мав 11 штучок комірів (kolnierzy) з білим шиттям нідерландської роботи.
Щодо вартості таких речей – у 1582 році неподалік Луцька було пограбовано замок Марії Чаплянки. У списку вкраденого: "бєлю шитых тувалєн 16, которыє коштовали по 6 золотых полских... ручников 12, бєлью шытых 6" по 4 золотих польських. Це чималі суми для скатертин та рушників, враховуючи що, наприклад, за ті ж 6 золотих можна було купити коня! Але коли ми дійдемо до вишивки шовком і золотом - ціни зростуть ще сильніше.
Фартухи, ймовірно вишиті біллю - на українських іконах першої половини XVII століття. ЛХМ.
На землях Речі Посполитої біллю продовжували вишивати і в першій половині XVII століття – фартухи з білим шитвом носять дівчата шляхетного походження на деяких українських іконах. Зверніть увагу - ті ж самі геометричний або рослинний стилі, про які я писала в першій частині.
Саме захоплення елегантним білим шитвом призвело до виникнення ще однієї техніки - вишивки з вирізуванням окремих фрагментів тканини, те, що згодом було названо "голковим мереживом". Луцька княгиня Ганна Путятянка була власницею "тувалєн колєнских, вышиваных бєлю из єдвабєм, з выризыванєм, чотыри, роботы домовое” - кожна по 2 копи литовських грошей (справа належить до 1576 року).
Фрагмент італійської хустинки, 1600-ті роки. Музей Вікторії та Альберта, Лондон
Крім цього, з біллю чудово поєднувалася інша техніка, під час виконання якої не вирізали цілий фрагмент тканини, а підрізали окремі нитки, обшиваючи отвори по всьому периметру, а іноді - просто проколюючи тканину, акуратно при цьому розсовуючи нитки в сторони. Пані Полонеї Коптєвой з Бреста належав "намет дыркованый, вышиваный, з лиштвами дырковаными ж”, що коштував 4 копи литовських грошей (1577 рік).
Фрагмент італійської вишивки, XVI століття. Музей Метрополітен, Нью-Йорк
Також до білого шиття можна віднести мережки по краях тканини - їх не описано в судових справах, проте вони в кількості зустрічаються на речах і зображеннях тих часів. Мережку робили по висмикнутим ниткам, завдяки чому отримували ажурний узір, який чудово поєднувався з мереживом.
Ліворуч - фрагмент хустинки, кінець XVI - початок XVII століття, Річ Посполита Краківський національний музей. Праворуч - фрагмент портрета Анни Ягелонки (манжет та край рантуха), після 1586 року. Королівський замок у Варшаві.
І остання техніка, для якої також використовували переважно білі нитки, техніка, яка доповнювала звичайну гладь та мережку – зубцювання країв манжет, коміра сорочки або жіночого фартуха. У XVI столітті полюбляли не лише трилисники, але саме їх ми бачимо на вбранні людей, які проживали на наших землях.
Ліворуч - манжети на сорочці Яна Гербурта, 1570-ті роки. Олеський замок. Праворуч - фартух дівчини на іконі "Різдво діви Марії", перша половина XVII століття, ЛХМ. Фото автора.
Вишивка шовком.
Наступна за вартістю після білі (і найчастіше згадувана у документах) – вишивка шовком, який дуже часто в судових справах зветься "єдвабом", на польський манер. Західна Європа починає з вишивання білизни чорними нитками, потім у моду входять сині та червоні. У випадку з Річчю Посполитою складно говорити про таку ж закономірність - наприклад, жінка на іконі з Федором Тіріоном носить сорочку й рантух із червоним декором по всій поверхні тканини. Та варто ще раз наголосити - за цими зображеннями не можна достеменно стверджувати, був цей візерунок вишитий або витканий. Як не можна виключити й припущення, що це була вибійка по тканині, а можливо й символічний маркер якогось сакрального статусу, оскільки той самий "принт" можна побачити на сорочці маленького Ісуса на іконі XV століття.
Ліворуч - фрагмент ікони з Федором Тіріоном, початок XVI століття, Львівський художній музей. Праворуч - фрагмент ікони з Богоматір'ю та Ісусом. XV століття, Краківський національний музей. Фото автора.
Більш-менш впевнено стверджувати можна лише одне - у 1530-х роках вишивка на сорочці Беати Острозької повністю відповідала загальноєвропейським трендам, і за стилістикою, і за синьою гамою кольорів - докладніше про цю вишивку ви можете дізнатися з нашого відео.
Ліворуч - портрет Беати Острозької, 1530-ті роки, Острозький замок. Праворуч - фрагмент вишивки XVI століття, музей Метрополітен, Нью-Йорк.
А от у документах вже другої половини XVI століття вишивку синім шовком майже не згадують. Схоже, що в цей час найпопулярніші кольори для земель Речі Посполитої – чорний та червоний. Дуже цінно для дослідника, коли в одному документі трапляється згадка вишитої та не вишитої білизни - у 1577 році у пані Полонеї Коптєвої з Бреста вкрали "кошуль коленских, чорным шолком шитых, 5 - по 40 грошей, кошуль коленских невышиваных три - по 30 грошей" тобто різниця між вишитими й невишитими кошулями склала 10 грошей. Швидше за все, на такій кошулі за 40 грошей вишивки було не так, щоб багато - у 1576 році у княгині Ганни Путятянки вкрали "до ношєня потрав ручников колєнских, вышиваных шолком чорным 6" по 100 грошей кожен, тобто вартість одного вишитого рушника була у 2,5 рази більшою, ніж вишитої сорочки.
Намітки, що належали тій самій пані Полонеї, коштували ще дорожче - "другий намет полотна коленского, вышиваный, з лиштвами шолку чорного - 12 коп литовских грошей, третий намет полотна коленского, вышиваный, з лиштвами шолку чирвоного - 14 коп”. В одній копі було 60 литовських грошей, тобто вишитий "намет з лиштвами" коштував приблизно в 20 разів дорожче ніж вишита кошуля, тож можна припустити що й вишивки на ньому було набагато більше. Важлива ремарка – лиштви в реаліях XVI століття це вишиті смуги тканини, які часто навіть купували окремо.
Фрагмент вишитої скатертини (obrus) XVI століття, Річ Посполита. Краківський національний музей
І навіть хустка могла коштувати дорожче, ніж сорочка - у 1617 році у пана Григорія Дохи вкрали "хустку вышиваную чорвонымъ едвабемъ, купленую за золотыхъ 2", а два польські золоті на той час це 48 литовських грошей. Звісна річ, усе залежало від складності та техніки вишивки – зробити такий узір, як на скатертині з Краківського національного музею явно коштувало дешевше, ніж багату вишивку по сітці, яку ми обговорювали в першій частині статті.
Цікаво те, що хустка - це у той час дійсно популярний чоловічий аксесуар, судові справи просто рясніють такими згадками:
- 1566 року королівський коморник Ярош Прушинський втратив "хустку чорным єдвабом шиту";
- 1571 року володимирський зем'янин Григорій Коптя: "хустокъ из шолкомъ две";
- у справі про пограбування луцького пана Микиті Бражинського (1587) згадуються - "хустокъ 3, чорнымъ шовкомъ шитыє, а трєтяя чирвоным шовком шитая” за півкопи грошей.
Вівтарна хустка (welum), вишита шовковими й золотими нитками. XVI століття, Сілезія. Варшавський національний музей.
Крім того, в числі речей пана Бражинського було дві "кошули колєнских” вишитих чорним шовком і дві тувалні, “одна бєлю шитая, а другая чорнымъ шовкомъ”, які коштували копу грошей. Те, що люди вирушали в дорогу з таким набором білизни – звичайна справа для того часу. У 1582 році пан Григорій Сенюта з Луцька теж мав у своєму багажі "наволочки, вышитыє чорным єдвабємъ, и простирадло вышиваноє чорнымъ єдвабєм".
А ще вишита лляна хустка була тією річчю, яку іноді могли дозволити собі не знатні мешканці міст:
- в 1578 році в одного з міщан містечка Локачі при нападі вкрали “три хустки из шолком”, а в іншої міщанки (єврейки, між іншим) - “хустокъ двє, шолком вышиваных", по копе грошей литовских;
- 1593 року у муравицького міщанина, кушніра, відібрали “хустку з шолком”.
Червоні та чорні лінії (вишиті або виткані) на рукавах чоловічих сорочок. Фрагмент ікони з села Зубриця, початок XVII століття, ЛХМ. Фото автора.
Прикметно що не вказано у документах ані коліру шовкових ниток, ані сорту тканини, - цінним було лише те, що річ прикрашена вишивкою! Та сама тенденція простежується й у нечисельних згадках вишитих сорочок у незнатних людей. Наприклад, у 1590-му році під час наїзду на житомирське містечко Троянівці у підданого на ім'я Павлик відібрали “кошул нєвєстих три єдвабємъ шитых” за півтори копи грошей, а у Коцика - “кошул жоноцких єдвабєм шитых чотыри” теж за півтори копи.
Змережування на італійській сорочці для хлопчика, середина XVI століття. Музей тканин, Прато.
Шовком вишивали у найрізноманітніших техніках - "іспанський стібок" та стебловий шов, гладь і хрестик. Окремо варто згадати ще одну техніку – змережування частин білизни яскравими шовковими нитками. Як саме це виглядало в реаліях XVI століття можна побачити на сорочках, що збереглися, в декількох європейських музеях. Можна припустити, що саме змережування показане на деяких наших іконах - наприклад, на рукавах сорочки корчмарки з Малої Городянки й на сорочці Агафії, про яку йшлося в статті про обренч. Але робити такі припущення варто також дуже обережно - технічно змережували шви на рукавах, які йшли від зони пахв до внутрішньої частини зап'ястя, - власне, там де був шов рукава сорочки. А на наведених зображеннях шви припадають на ліктьовий згин, так що це може бути так само й вишивка, й виткана стрічка.
Ліворуч- корчмарка на іконі з села Мала Горожанка, друга половина XVI століття, Олеський замок. Праворуч - ікона з Агафією, перша половина XVII століття, ЛХМ. Фото автора.
Що цікаво, іноді шовкові нитки використовували й для вишивки з вирізуванням фрагментів, як це було у випадку з біллю - пані Зофії Вікторівні зі Слоніма належала тувалня “на флямском полотне” вишита “чорным едвабом з резаньем”. А ще вишивку шовком можна було з біллю комбінувати – княгиня Ганна Путятянка володіла тувалнею з фламандського полотна “домовоє роботы, шита чорным шолкомъ из бєлю” за 6 коп грошей. Та все ж набагато частіше вишивку шовковими нитками поєднували із гаптуванням сріблом та золотом.
Вишивка металізованими нитками
Гаптування білизни золотими і срібними нитками могла собі дозволити лише невелика кількість обраних – принаймні вишивку такого рівня, як на манжетах сорочки угорського короля Лайоша II. У першій частині ми вже обговорювали сорочки Бони Сфорца, вишиті золотом, і сорочку угорської королеви Марії, вишиту срібними нитками.
Манжет сорочки угорського короля Лайоша II, 1520-ті роки. Національний музей в Будапешті
Що стосується другої половини XVI століття - відомо, що королівський маршал Ян Замойський у 1583 році мав 9 кошуль із золотою вишивкою й 3 із срібною, а у луцького пана Григорія Сенюти окрім чотирьох кошуль, вишитих біллю, вкрали “чотыри фламъских, золотом вышиваныхъ". У 1576 році у княгині Ганни Путятянки вкрали "кошул пят, которые есми робила унуку своєму Михаилу Сємашку, из золотом, полотна флямкого” за півтори копи литовських грошей кожна і “єму ж хусток флямских из золотом шитых чотыри”, каждая по 40 грошей". "Флямське" полотно, тобто з Фламандії, згадується набагато рідше ніж колінське, і коштувало воно приблизно вдвічі дорожче.
Жіночий рантух, вишитий шовковими та золотими нитками. Перша половина XVII століття, Річ Посполита. Краківський національний музей
У першій частині статті ми вже обговорювали тувалню пана Василя Загоровського, яка була вишита “золотом, срєбром и розными єдвабами”. Насправді, згадок речей, гаптованих металізованими нитками набагато менше в порівнянні з біллю і шовком, і дуже часто це зовсім невеликі елементи вбрання, типу тих же кошулєк, комірів, чепців і хусток:
- пані Полонея Коптєвая з Бреста в 1577 році втратила кілька кошулєк, одна з яких була “з золотом и с чорным едвабем” за 6 коп, друга “з золотом гафтованым” за 8 коп, а третя - “з золотом и з серебром” за 7 коп литовських грошей;
- київська міщанка Соломоніда Романівна у 1638 році заповідала "чєпєц чорнымъ шовкомъ шытыи з золотомъ";
- у списку з Великопольщі від 1589 згадано комірець від чехелка, шитий золотом і червоним шовком (чехелко - це ще один варіант сорочки);
- у 1595 році у дружини пана Яна Шмоневського з Луцька вкрали свічку обгорнуту "для учтивости хустъкою, на рубковомъ полотнє, золотом, срєбром и шовком чєрвоным шитую взорами, досыт нємалую, чворо гранистою".
І звичайно ж, золотом гаптували лиштви, які потім могли нашивати на різні речі. У величезному списку речей, вкрадених у княгині Ганни Путятянки, зустрічаємо у тому числі “лиштов золотых до кошулєк, дома вышиваных” 12 ліктів загальною вартістю 10 коп литовських грошей. Окремо княгиня згадує, що на гаптування цих лиштв пішов цілий фунт золота, в реаліях того часу - 400 грам!
Лукас Кранах Старший. Єлизавета Австрійська, біля 1553 року. Збірка Чарторийських у Кракові.
Ще більше враження справляє перелік лиштв, які належали пані Полонеї Коптєвой з Бреста:
- лиштв “з золотом и с чорным шолком” за 19 коп литовських грошей;
- "лиштвы до широких рукавов, одни дей гафтованые золотом, фарботами и з обшлягом” - 27 коп;
- “лиштвы серебраные до рукавов” - 12 коп.
Кінець моди на вишиті сорочки?
На початку XVII століття по всій Європі відбувається спад моди на вишивку денних сорочок кольоровим шовком - цей характерний декор стрімко замінює мереживо (а також всі варіанти ажурної білі, які чудово поєднуються з мереживом). Я навмисно використовую щодо сорочки слово "денна" - тобто така, яку носили зі строєм для виходу на вулицю, до церкви, на ринок тощо. Проте люд так само продовжував вишивати нічні сорочки та панталони, лляні жіночі жакети й рукавички.
Італійські сорочка та панталони, вишиті шовковими, золотими та срібними нитками. 1600-ті роки, музей Метрополітен, Нью-Йорк.
А от на українських землях ця мода відходить трохи пізніше – чорний чи червоний декор на сорочках та фартухах можна спостерігати в деяких жіночих костюмах до середини XVII століття.
Вишиті фартухи, коміри та манжети на іконах середини XVII століття. Ліворуч та по центру - Музей Гончара, Київ. Праворуч - Київський художній музей.
Також для повноти картини варто сказати, що вишивка кольоровими нитками на сорочках, хустках і вуалях зберігається в XVII столітті в Османській імперії. Я аж ніяк не могла залишити без уваги цей дуже цікавий факт, оскільки саме османи сильно вплинули на мотиви візерунків у вишивці Речі Посполитої, як ми вже обговорювали це в першій частині.
Мініатюри з рукопису “Costumes de la Cour du Grand Seigneur”, 1630 рік. Французька національна бібліотека.
І хочу звернути вашу увагу ще на одну деталь: якщо ви роздивлятиметесь декор сорочок та фартухів на українських іконах – помітите, що це завжди або чорний, або червоний кольори окремо, і ніколи разом в одному мотиві. Та сама закономірність простежується й у судових актах Речі Посполитої: щоразу коли у тексті зустрічається фраза “вишиті чорним і червоним шовком” йдеться про кілька предметів, тому не можна впевнено стверджувати, що два кольори вишивки відносяться до однієї речі. Натомість у випадку із османськими малюнками чітко видно комбінацію двох кольорів - синього й червоного.
Повернемося знов до українських земель Речі Посполитої. На вотивних іконах з монастиря бернардинців у Львові, які я датую 1660-ми, зображено мешканців міста у своїх повсякденних костюмах. Але на жодній з них ви не помітите ані натяку на вишивку кольоровим шовком або золотом - а це, між іншим, кілька десятків вотивів, враховуючи ті, на яких парафіян зображено взагалі в одній сорочці! Єдина деталь, яку хоч якось можна асоціювати з вишивкою і припустити, що це вона і є – це білі крапки на чепцях і комірах, які можуть бути одним із варіантів зубцювання країв біллю.
Фрагменти вотивних ікоз к колишнього монастиря бернардинів. Львів. 1660-ті роки. Фото автора.
Знавці української старовинної ікони, можливо, схочуть мене виправити– "А як же ікона з Федєю Стефаник, а як же ікона з Анною та Агафією, які датуються 1660-ми?" На це у мене є лише одна відповідь – на них зображені маленькі діти. Дитячі сорочки продовжували вишивати й після 1650-х, не тільки в нас, але і в решті Європи.
Ліворуч - фрагмент ікони з Анною та Агафією, 1660-ті роки. Праворуч - епітафія Фєді Стефанік, 1667 рік. Львівський художній музей
Мій найулюбленіший приклад, який я завжди демонструю на лекціях, це дві вишиті дитячі сорочки зі Швейцарії. Особливо цікаві навіть не самі взори вишивки, а те, що відкладний комір на них такої ж форми, як і на сорочках з Анною та Агафією!
Дитячі сорочки зі Швейцарії, 1650-ті роки
На мою думку, саме дитячі та нічні сорочки, а крім них – церковні стихарі та постільна білизна можуть бути тим містком, що пов'язує першу половину XVII століття з другою половиною XVIII століття, коли вишивка кольоровими нитками знову з'являється на денних сорочках в Україні.
Ліворуч - фрагмент ікони останньої чверті XVII століття, Краківський національний музей. Праворуч - фрагмент ікони кінця XVII століття, Львівський художній музей
У цей часовий проміжок "без кольорової вишивки" можна тільки іноді помітити біль (яка абсолютно завжди поєднана з мереживом) на комірах і манжетах та вишивку золотом на рукавах і декольте - в усіх випадках це будуть жіночі сорочки. Але це вже зовсім інша історія, про яку ми поговоримо якось іншим разом.
Праворуч - декорований біллю (або мереживом) комір сорочки, друга половина XVII століття, Олеський замок. Праворуч - декоровані золотом рукави та декольте, фрагмент ікони з Переяславщини, 1739-1741 роки, Київський художній музей. Фото автора.
Автор - Наталя Скорнякова.