Жіночі строї на кольорових мініатюрах Кодексу Бальтазара Бехема відносяться до перехідного періоду початку XVI століття. На зміни у моді вказує, наприклад, розширення форми рукавів шляхом їх розрізання на рівні ліктя.

Цю деталь крою видно на сукні прялі на одній з мініатюр Кодексу (мал. 1); на її голові – білий високий чепець, схожий на подушку. Близькі за силуетом та деталями жіночі строї зображені на релігійних композиціях цехового живопису того ж періоду. Вони відносяться до загальноєвропейської моди і не демонструють жодних самобутніх польських рис.

мал. 1. Мініатюра з кодексу Бальтазара Бехема

Інвентарні книги містян початку XVI століття згадують про жіночі шуби, підбиті хутром і покриті різними сортами вовняних тканин, найчастіше чорного кольору. Для покриття використовувався камлот так званого «дикого» кольору, тобто з різними відтінками в основі та пітканні, що переливається двома кольорами, а також сукно та більш дешевий гарус. У виборі хутра, що використовували на підбивку, була відчутна різниця в ціні, - хутра зі спини тварини, і легкішого, з менш ворсистою текстурою з черевців соболів, куниць, лисиць і сонь. Хутро бобрів використовувалося на жіночі шапки. Кроляче та заяче хутро призначалося для підбивання дешевих жіночих шуб. У реєстрах жіночих коштовностей фігурують старовинні оксамитові пояси, чорні й червоні, з набитими на них «монетками» – візерунчастими, округлими, позолоченими, з пряжкою «пшанчка» (przanczka) і хвостовиком, що називався «занкель» (zanckel). Містянки носили пояси повністю срібні, часто позолочені, що складалися з елементів, що згадуються в інвентарних записах початку XVI століття як «обренч» (obrencz).

мал.2. Мініатюра з кодексу Бальтазара Бехема

Для оздоблення жіночих чепців використовували різні металеві деталі, проте на підставі описів їхній вид з точністю відтворити неможливо. Згадується також перлова брамка, що носилася на передній частині чепця crinale, тобто сіточки на волосся. Цей аксесуар відноситься до італійської моди. На підставі іконографії важко зрозуміти, як далеко зайшов у своєму впливі італійський стиль у костюмі, який панував при дворі королеви Бони (мал. 4), що став прикладом елегантності та нового модного стилю для польських жінок.

мал. 3 Мініатюра з кодексу Бальтазара Бехема

Бона отримала від матері багатий посаг з великою кількістю білизни: особистої, постільної та столової. Згідно з модою, що панувала тоді в Італії, сукні були з розрізними рукавами і дрібними буфікамм, що виглядали через тканину корсажу та через ці рукави, або з більшими фалдами з білої лляної тонкої тканини сорочки. Придане королеви включало близько 100 денних сорочок з італійського і фламандського полотна, вишитих золотом і шовком по лінії декольте і на рукавах. Велика кількість сорочок у ренесансній моді була потрібна, оскільки після одного надягання тонке полотно сорочки втрачало свою свіжість. Мода тієї епохи вимагала тримати в руці декоративну хустку (fazoletto al mano); їх у приданому королеви було 120, прикрашених кольоровою та ажурною вишивкою.

мал. 4. Бона Сфорца

Найдорожчими речами в посагу були 21 сукня королеви, пошиті з важкої італійської парчі, оксамитів та атласів. Ту тканину, що була без візерунка (наприклад, атлас), прикрасили нашитими золотими бляшками у формі вуликів або золотих дубових листків. Ці бляшки мали вирішальне значення у визначенні вартості костюма. Вплив італійської моди, швидше за все, мав би позначатися в ближньому придворному колі, бо за звичаєм придворні пані, італійські та польські, отримали шовкові тканини на сукні та користувалися послугами королівського кравця, італійця. Схожим чином зразки італійської моди і могли «проникати» з королівського двору. Однак на шляху в них вставали великі перешкоди, як, наприклад, звичка жіночої спільноти до традиційних важких костюмів (наприклад, шуба на бобровому хутрі з важким коміром). Нові моделі глибоко декольтованих багатих італійських суконь, дорогі з оздобленням берети, золоті сіточки на зачіску (crinale), чепці, що відкривають волосся, не були позитивно прийняті, особливо в консервативному середовищі шляхти, що живе далеко від королівського двору. Ще в другій половині XVI століття польські письменники висловлюють негативну думку про жіноче чужоземне вбрання і ставлять у приклад для наслідування старовинний жіночий костюм, важкий і абсолютно не підкреслюючий жіночу красу. Це свідчить про відсталі погляди серед шляхти на питання жіночої моди.

мал. 5. Портрет Катажини Пшибили

У польському міщанському середовищі, особливо у великих містах, таких як Краків, перетинався вплив італійської моди, що пропагували через численні колонії італійських купців, які привозили велику кількість галантерейних товарів та італійських тканин, з місцевими, ще середньовічними звичками щодо жіночого костюма. Італійська мода могла бути легко прийнята серед заможного міщанства. На портреті дружини ювеліра (zlotnika) Пшибили (що був у цеху в 1523 – 1547 роках), Катажини (мал. 5) видно італійський вплив. Він проявляється як у загальному силуеті, так і в деталях костюму та зачіски. Модна глибоко декольтована італійська сукня Катажини та відкрите волосся, прихоплене сіткою, нагадують зображення італійських жінок на фресках.

мал. 6. Мініатюра з Liber Geneseos

Декілька вишуканих жіночих костюмів тридцятих років XVI століття говорять про домінування мотивів німецької моди, відомої за портретами Кранаха. Цю модну тенденцію ілюструють жіночі портрети на мініатюрах хроніки сім'ї Шидловецьких у т.зв. Liber Geneseos (1531 – 1532 рр.), а також сукня з надгробка Софії Бонерової (1532) з костелу Непорочного Зачаття Марії у Кракові. Мініатюри в Liber Geneseos (мал. 6, 7) представляють портрети померлих і живих членів роду, при цьому завжди у строях, що відповідають актуальній моді. Найпростіша сукня (яка зустрічається також на портретах донаторок вівтарних образів першої половини XVI століття) зображена на мініатюрі Барбари Абданк Старосельської (мал. 8).

мал. 8. Мініатюра з Liber Geneseos

Комплекс одягу доповнює рантух, задрапірований низько на лоб і спадаючий на сукню природними складками. На інших зразках жіночого плаття на мініатюрах із циклу Liber Geneseos спідниці укладені регулярними трубчастими складками; вони декоровані декількома смугами із візерунчастої тканини іншого кольору (мал. 7, 8). Орнамент візерунчастих тканин на мініатюрах із жіночими портретами має типовий для італійського Ренесансу мотив гранату серед частих рослинних завитків. Цей тип декорування італійських тканин невеликими мотивами, що надавали великої деталізації костюму, можна побачити серед старовинних тканин у польських музейних колекціях (див. Аксамит).

мал. 8. Промальовка мініатюри Барбари Абданк Старосільської

Моделі суконь молодих заміжніх жінок у комплексі мініатюр Liber Geneseos схожі між собою деталями крою ліфа та укладання спідниці, але відрізняються рукавами. В одному випадку рукави скроєні вузько, розрізані на лікті та з'єднані стрічками. На портреті Анни Шидловецької, у дівочості Тенчинської, рукави редуковані до вузьких кольорових пов'язок з парчі, що охоплюють збиранні рукави сорочки (мал. 7). Приклади подібних рукавів сорочки, що видно ​​майже повністю в ошатних жіночих сукнях, можна зустріти у Польщі досить часто, як у першій, так і у другій половині XVI ст. Костюм на надгробку Софії Бонерової (1532) сучасний цим моделям суконь з рукавами. У костюмі молодих жінок та дівчат ця деталь не виходила з моди до кінця століття. Найдовше вона утримувалася серед польських містянок, повторюючись навіть в XVII столітті.

У тридцяті роки в поставі та жестах польських жінок, одягнених у багаті шуби і важкі візерунчасті сукні, зберігається ще легкий вигин фігури і повторюється положення долонь, підтримуючих поли шуби чи перебираючих розарій. У жіночому костюмі 30-х років XVI століття вже можна знайти початок традиційної польської моди - з шубою на бобровому хутрі, котру прославляли пізніше письменники. Силует польського жіночого стою проіснував з невеликими змінами в деталях майже до кінця XVII століття, особливо у жінок похилого віку. У виданому в 1600-му році творі «Докір придуманим жіночим костюмам» (Przygana wymyslnym strojom bialoglowskim) Петро Збилитовський вважає ідеалом польського жіночого костюма шубу на бобровому хутрі та перлову брамку на золоченому чепцю, протиставляючи серйозність та гідність цього костюма мінливій чужоземній моді.

мал. 9. Жіноча хутряна шапка, одягнута на рантух. 1-ша пол. XVI століття

Спадщиною середньовічної моди у Польщі був чепець з полотняною хусткою, що покривала також щоки, або біла хустка (рантух), що спадав на плечі. Описи рантухів, або рейнтухів в інвентарних описах краківських містянок початку XVI століття ще не згадують про оздоблення полотна вишивкою. Тільки пізніші згадки XVII століття говорять про підкреслення країв хустки акуратною двосторонньою вишивкою, чорною або червоною. Укладання рантухів, накинутих на чепець або приколотих до нього, залежало від форми цього чепця та його розміру. На портретах 1-ї половини XVI століття видно не дуже тонкі рантухи, укладені на голові з наданням хустці жорсткості подвійним складанням (мал. 6); менша полотняна хустка, подвіка, служила для обертання щік та укриття шиї. Хустки випрасовували на сонці за допомогою мармурової кулі. Її катали по натягнутому сильно накрохмаленому полотну, яке тримало дві людини. Після висихання рівні хустки, старанно покладені, клали під прес (який також згадується в інвентарних описах), - для остаточного вирівнювання країв та куточків. Рантух могли укладати й інакше, а саме накидаючи його на невеликий полотняний чепець, що покривав волосся заміжніх жінок, або надягаючи на тонку хустку оксамитову шапку з хутряною підбивкою (мал. 9). Для цього використовувалися хутряні шапки хутрі соболя або бобра. Як відомо з інвентарних описів, жінки зазвичай їх мали кілька. Боброве та навіть соболине хутро на жіночих шапках фарбували в чорний колір. У XVI столітті полотно, що використовувалося для жіночої білизни та хусток, імпортувалося з Фландрії ("rabki flamskie") або з Кельна ("plotno kolenskie"). Цінувалося полотно із Сілезії. Також у інвентарних записах згадуються русинські полотна, так звані серпанки.

мал. 10. Надгробок молодої жінки з монастиря костелу домініканів у Кракові.

До коштовних аксесуарів жіночого строю 1-ї половини XVI століття відносять чепці, вкриті алтабасом (zlotoglow, lama), з радіальними поділами на подушкоподібній формі. З чепцями цього типу носили зазвичай полотняні подвіки, що охоплювали щоки та шию. Передню частину чепця прикрашала перлинна брамка, що була його декоративною частиною. Інвентарні записи згадують "марнотратні" (sute) брамки, на які були нашиті перли суцільними рядами. На візерунчастих брамках великі перлини та каміння, оправлені в металеві касти, створювали регулярне розташування орнаменту "кісками". У разі зношування тканини брамки перлини переставлялися на нову підкладку; у пізніших інвентарних записах зустрічаються згадки про відривання перлин нашитих на старих брамках. У 1-й половині XVI століття скриньки заможних жінок, як містянок так і шляхтянок, містили золоті ланцюги з важкими елементами, овальними або округлими (що носилися з розрізними корсажами) або жорсткі нашійники у формі коміра (kanaki) з перлів, візерунчасті сіточки на волосся, крінале; широкі обшивки по передньому розрізу корсажів із золотої тканини з дротом (zalozki) з каміннями, нашитими між вишивкою та перлами.

мал. 11. Надгробок молодої жінки з монастиря костелу домініканів у Кракові.

До цих же речей відносять численні персні з кольоровим камінням. Щоб не втратити колірних ефектів блискучих каблучок, жіноча німецька мода ввела в ужиток рукавички з дрібними розрізами на пальцях. У щілинах, що виникають при надяганні рукавичок, було видно блиск та колір каменів. Рукавички з розрізами, які ми бачимо на мініатюрі Liber Geneseos, залишалися модними у Польщі й в середині століття. В інвентарному описі товарів, що залишилися після смерті осілого в Кракові купця Петра Філіпа з Мантуї в 1550 році, серед інших галантерейних товарів була велика кількість жіночих рукавичок, зокрема - 21 пара рукавичок з телячої шкіри, розрізаних на пальцях («21 paria chiro scissarum або rzezanych de vitello»). Оздоблення жіночих рукавичок у першій половині XVI століття було простішим: по верхньому краю йшов лише вузький шкіряний валик, прикрашений надрізами. Великі манжети рукавичок були в моді лише у другій половині XVI ст. Цінувалися італійські рукавички з тонкої телячої або козлячої шкіри - з матовою вичинкою, без блиску, жовтого кольору.

мал. 12. Пояси з Краківського національного музею

Для жіночої польської моди у XVI столітті були характерні широкі, важкі металеві пояси, близькі за конструкцією (рухливі елементи, закріплені на шкіряній основі) до старовинних схем декору чоловічих лицарських поясів XV століття. Пояси з великих опуклих елементів не використовувалися у ренесансному лицарському комплексі. У старовинних пам'ятниках польського мистецтва 1-ї половини XVI століття видно широкий лицарський пояс ще на обладунку Миколи Шидловецького, але такі ж широкі, з подібними елементами ми бачимо пояси на жіночих мініатюрах сім'ї Шидловецьких з Liber Geneseos. Зовнішній вигляд цих елементів відсилає до старовинного мотиву обробки на поясах XV століття і більш ранніх мотивів, що використовувалися у візантійському декоративному мистецтві, зокрема, в обробці ранньосередньовічних візантійських скриньок зі слонової кістки. Мотив кіл або округлих і овальних дисків використовується на більш широких і вузьких жіночих поясах (мал. 12) у поєднанні із стилізованими чашами квітів, що заповнюють поверхню. У надгробній скульптурі не враховані можливі тонкі гравіювання на металевих деталях, які присутні на ранніх екземплярах поясів (мал. 10). В інвентарних записах краківських містянок вже у 1545 році позолочені пояси зі срібла, з елементами, пришитими до шкіри, називаються завжди обренчами (obrencz) і згадуються серед коштовностей. В цей час, можливо, металеві пояси широкої лицарської форми перейшли з костюма шляхтянок у гардероб містянок. Ще в другій половині XVI століття було відомо про лицарське минуле металевого пояса, що був загальноприйнятим у жіночому костюмі. Про це свідчить згадка в "Seymie neiwiescim" Марцина Бєльськогов 1585 в ст. XI: «Однак може шляхтянка ходити в золотоголові, пояс лицарський оперізувальний підходитиме їй». Срібний пояс належав до традиційних аксесуарів жіночого строю. Крім цієї форми пояса використовувалися вузькі, «в таблички», - зроблені з металу, без підшивки шкірою (мал. 11) або пояси на оксамитових «тканинах» із позолоченими «чентками» («монетками»).

мал. 13. Портрет Єлізавети Австрійської. Біля 1540 року

Вплив іноземної моди на жіночий костюм у Польщі посилився ще більше у середині століття. Під іспансько-німецьким впливом пошиті придворні сукні, декоровані великою кількістю дрібних надрізів на рукавах, з детальним оздобленням та жорстким силуетом (мал. 13). Серед іконографічного матеріалу XVI століття можна назвати й іншу групу жіночих костюмів: серйозних, темних, які носили заміжні жінки, навіть досить молоді, під час урочистих випадків. Цей тип одягу завжди можна зустріти серед портретів донаторок костельних образів і на скульптурних надгробках, виконаних у повний зріст. Деталлю, помітною перш за все, є рантух, приколотий до чепця і спадаючий на темне покриття шуби або легкого плаща.

Джерело тексту: Historia ubiórow by Maria Gutkowska-Rychlewska, 1968

Переклад: Скорнякова Наталя